Глухівщина - овіяний легендами, мальовничий куточок стародавньої
сіверської землі з пишним розмаїттям зелених лісів, небесно чистими
річками і озерами, щедрими душею і творчими здобутками людьми,
розташована на північному сході Сумської області, на лівобережжі річки
Десни, в басейні її притоків Клевені, Есмані, Обести.
Дата утворення району - 1923 рік. У 1959 році до території Глухівського
району було приєднано ліквідований Шалигинський район, а в 1962 році -
Червоний район.
Район межує: на сході з Курською, на північному сході з Брянською
областями Російської Федерації. А село Сопич розташоване на межі трьох
областей: Сумської - Курської - Брянської.
На північному заході район межує з Ямпільським і Шосткинським, на заході
- з Кролевецьким, на півдні - з Путивльським районами Сумської області.
На території району проходить державний кордон з Російською Федерацією
протяжністю 98 км. На кордоні розташовано 2 пункти пропуску
автомобільного транспорту: „Бачівськ” та „Катеринівка”.
Глухівська земля покрита густою сіткою річок і річечок, найбільші з яких
- Клевень і Есмань.
У лісах, на полях, болотах водяться 41 вид звірів та 160 - птахів. У
водоймах мешкає понад 20 видів риб.
Природо-заповідний фонд району налічує 11 заповідних територій на
загальній площі біля 5,8 тис.га., у тому числі Ландшафтний заказник
державного значення „Шалигинський” та місцевого значення „Верхньоесманський”.
Таких широколистяних дубово- кленово-липових лісів з ліщиновим
підліском, як у Шалигинському заказнику, ніде більше в Україні немає.
Серед зареєстрованих ботанічних пам’яток району дерева - патріархи:
чотирьохстолітній дуб у Слоутському лісництві, 11 двохсотрічних сосен в
урочищі „Монастирщина”, сибірські сосни в селах Полошки і Обложки.
В районі збережені в природному стані дивовижні гідрологічні утворення
самовитічних джерел води, які мають цінні смакові і лікувальні якості: «Заруцькі
джерела» с. Заруцьке Білокопитівської сільської ради, «Джерела Ключи»
с.Сваркове, «Сім джерел» с.Шалигине, «Джерело» с.Вікторове Уздицької
сільської ради.
Глухівщина багата нерудними корисними копалинами. Переважно, це
ресурси для хімічної промисловості, будівельні матеріали і паливо.
Унікальним є родовище високоякісних кварцитів у с.Баничі, відоме з 19
століття, і родовище високоякісної крейди в селищі Будівельне.
На території району є також родовища торфу, суглинків, піску.
Історія Глухівщини сягає в глибину віків. Свідченням цьому є
археологічні знахідки численних ранньослов’янських і слов’янських
поселень і городищ, курган давньої Русі.
Тримаючись тисячоліттями своєї території, захищаючи її життями своїх
кращих синів і дочок, творячи власну історію, духовну культуру, жителі
Глухівщини йшли складним і тернистим шляхом.
Волею історичної долі були на тому шляху страшні роки лихоліття
монголо-татарської навали, польсько-литовське панування, криваві
міжусобиці; селянська війна 1606 року під проводом Івана Болотнікова,
Визвольна війна 1812 року, революція 1905-1907 років, громадянська
війна, безжальний голодомор.
Під час Великої Вітчизняної війни на території Глухівщини діяли
Глухівський, Шалигинський і Червоний партизанські загони. Глухівський і
Шалигинський загони в об’єднанні під командуванням С.А.Ковпака пройшли з
боями до сивих Карпат, громлячи і знищуючи живу силу і техніку ворога.
За бойові подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 13 уродженцям району
присвоєне звання Героя Радянського Союзу, 4 стали повними кавалерами
ордена Слави.
Щедра на таланти глухівська земля подарувала людству багато видатних
діячів науки та культури: музикантів і живописців, письменників і
мистецтвознавців. Серед них - історик, фольклорист, етнограф
О.М.Маркович (с.Сваркове), історик, етнограф, письменник М.А.Маркевич (с.Дунаєць),
художник Г.І.Нарбут та поет В.І.Нарбут (с.Нарбутівка), філософ-богослов
С.Миславський (с.Полошки), історик, поет О.О.Палажченко (с.Вікторове),
поет В.І.Туманський (с.Шевченкове), письменник Д.Р.Глущенко (с.Муравейня),
письменник М.М. Почивалін (с.Баничі), доктор географічних наук І.І.
Мамаєв (с.Бачівськ), дійсний член АПН СРСР С.Г.Шаповаленко (с.Суходіл),
доктор технічних наук Б.М.Лобаєв, Герой Соціалістичної праці Г.Л.Хіміч,
Лауреат Державної премії СРСР Г.І.Гончаров (с.Уланове), другий президент
АН України М.П.Василенко (с.Есмань). До речі, в цьому році відкриті
меморіальні дошки на стінах Червоної школи та на педагогічному
університеті, де навчався Микола Прокопович.
На Глухівщині, починаючи з ХУШ ст., розкрився талант багатьох видатних
істориків, письменників, краєзнавців. У кінці ХУП ст. в
Петропавлівському монастирі творив свої «Четьї Мінеї» Данило Туптало
(св. Дмитро Ростовський). До речі, цей монастир був заснований у 1236
році недалеко від с.Будищі.
У 1848 році в с.Сваркове, в садибі українського історика О.М.Марковича,
гостював М.В.Гоголь. Тут він вивчав історичний архів роду Марковичів.
Пізніше О.М.Маркович на прохання М.В.Гоголя надсилав йому описи народних
звичаїв та побуту жителів Глухівщини.
У 1845 році Т.Г.Шевченко, подорожуючи з Петербурга на батьківщину, мав в
с. Есмань першу в Україні зупинку для ночівлі. З нею пов’язується сюжет
російської повісті Шевченка „Капитанша”.
Глухівщина - район сільськогосподарський. Сільгоспугіддя займають площу
115,5 тис.га, це становить 6,8% від площ сільгоспугідь області.
Із них ріллі - 87,8тис.га,
ліси та інші лісовкриті площі - 36,1 тис.га
забудовані землі - 4,6 тис.га
землі водного фонду - 1,7 тис.га.
інші землі - 5,5 тис.га.
У районі функціонує 23 сільгосппідприємства всіх форм власності. Серед
економічно сильних - ТОВ „Велетень”, СТОВ „Шалигинське”, ТОВ „Рассвет”,
ТОВ „Яструбщанське”, ТОВ АФ ім.Чапаєва, фермерські господарства „Пащенко”,
„Надія” та ін.
Економіку району представляють 4 промислових підприємства : дочірнє
підприємство „Глухівський кар’єр кварцитів” ВАТ „Запорізький виробничий
алюмінієвий комбінат”, ТОВ „Заруцький вапновий завод”, ДП „Глухівський
агролісгосп».
Науково-дослідницький потенціал Глухівщини зосереджений в інституті
луб’яних культур УААИ. Інститут луб’яних культур - головна установа з
наукового забезпечення галузей льонарства і коноплярства України,
виробник елітного насіння луб’яних та зернових культур, картоплі і трав.
Науковцями інституту створені перші сорти однодомних конопель з
відсутністю наркотичних властивостей, які зареєстровані в Україні,
Росії, країнах Європейської співдружності та Канади, високопродуктивні
сорти льону-довгунця (Чарівний, Глухівський ювілейний, Глінум), які
займають біля 40% площ, національні колекції генетичних зразків льону та
конопель.
За високий рівень досліджень в галузі селекції, насінництва, технологій
виробництва та переробки льону - довгунця і конопель рішенням експертної
ради Національної іміджевої програми „Лідери ХХ1 століття” інститут
луб’яних культур відзначено знаком якості „Вища проба України” за 2003
рік.
Інститут співпрацює з установами Франції, Італії, Чехії, Росії, Китаю,
Словенії, Південно-Африканської Республіки та інших країн. В 2006 році
відзначив своє 75-річчя.
В районі належна увага приділяється розвитку освітньої та культурної
галузей, фізкультури і спорту, медицини.
Мережу освітніх закладів району складають 17 ЗОШ 1-Ш ступенів, 17 ЗОШ
1-П ступенів, в т.ч. 12 НВК, 2 дошкільних навчальних заклади, 1
спеціалізована школа-інтернат для дітей з вадами розумового розвитку, в
яких навчається та виховується 2681 дитина.
В навчально-виховних закладах працює 500 вчителів.
Охорону здоров’я в районі забезпечують 9 лікарів, 103 середніх медичних
працівника. Працює 45 ФАПів та ФП, 1 міська лікарня, 2 амбулаторії
сімейної медицини та 2 лікарські амбулаторії.
Спортивна база району включає 6 стадіонів на 300 місць,12 спортивних
комплексів,21 футбольне поле, 58 спортивних майданчиків,24 спортивні
зали, 15 гімнастичних містечок, 4 приміщення для фізкультурно-оздоровчих
занять.
Традиційними стали турніри на честь видатних земляків.
Дуже велика культурна спадщина нашого краю. Крім тих славнозвісних наших
земляків, про яких мова йшла вище, їх традиції продовжували і
продовжують народний артист України Олександр Гурець з Перемоги,
заслужений артист України, лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка
Олексій Богданович з Берези.
Свідченням високо таланту жителів району є те, що 8 самодіяльних
колективів художньої творчості носять почесне звання „Самодіяльний
народний колектив”
Глухівчани свято шанують і примножують славні традиції свого краю,
бережуть і відроджують історичні і архітектурні пам’ятки своїх пращурів.
Прикладом тому є відродження чоловічого монастиря «Глинської Різдва
Богородиці Пустині», збережено народний музей історії села Уланове, який
засновано в 1959 році.
Перелічені, далеко не вичерпні фактори, дають підставу стверджувати, що
Глухівський край має великий невикористаний резерв для розвитку
місцевого, національного і міжнародного туризму.
