27.02.13

Посивіли рано хлопці-афганці… Їм і досі важко повертатися до тих страшних чорних днів у  житті, а ще важче вирвати їх, знищити і забути.

Сьогодні,  напередодні виведення радянських військ з Афганістану, наша розповідь про братів Коваленків - Віктора і Володимира з Дунайця.

Вони народилися в селянській багатодітній сім’ї. Старший Віктор після закінчення середньої школи, після неї - СПТУ № 31, у 1983 році був призваний на строкову службу і  потрапив до Афганістану. Брав участь у бойових діях. Над його головою свистіли кулі, кожна хвилина  могла стати останньою. Та Віктору  випало щастя вижити, а на грудях з'явилася   медаль «За бойові заслуги».

Після армії він повернувся у рідне село, працював на Глухівському заводі агрегатних вузлів, у колгоспі будівельником, потім завгоспом. Боляче, коли у мирний час помирають колишні афганці: вижили там, а зараз доля до них стала немилосердною. Так сталося і з Віктором. Страшна хвороба безжально вирвала із наших рядів цю прекрасну людину. Понад усе він любив життя: був кращим гравцем команди «Нива», брав участь у всіх масових заходах у селі, був організатором перших зустрічей афганців.

Молодший на рік від Віктора - Володимир. Як  і всі його ровесники, закінчив школу, працював у колгоспі трактористом. Армійський курс молодого бійця проходив у м. Фергана (Узбекистан), був заступником командира взводу, командиром гармати. Потім Афган. Запеклі бої, втрата бойових друзів, туга за батьківською хатою, особливо за мамою. А жінка чекала з далекого Афганістану одночасно двох своїх синів. 

У  жовтні 1986 року Володимир повернувся до батьківської хати. Він також має медаль «За бойові заслуги».

Після армії Володимир трудився  в лісництві. Зараз колишній воїн-афганець інвалід ІІІ групи.

У Володимира золоті руки: у власному будинку  багато що зроблено його руками та й  людям   допомагає - то стіл зробить, то стілець. Разом з дружиною Наталією виховали прекрасних дітей. Вже донька подарувала їм онука, якого вони безмежно люблять. Від всіх жителів села я хочу привітати Володимира і всіх хлопців, які прошли дорогами Афганістану, побажати їм і їхнім родинам тепла і затишку.

 А до могили Віктора Коваленка у пам’ятний день прийдуть його друзі і добрим словом згадають свого бойового друга.